Новий підхід у визначенні місця проживання дитини

Нещодавнє рішення Верховного суду України у справі №402/428/16-ц показало, що обов’язкове застосування норм принципу 6 Декларації прав дитини під час розгляду спору про визначення місця проживання дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір’ю є помилковим.
Розглядаючи даний спір, колегія суддів Верховного суду України відступила від висновків викладених у подібних правовідносинах, з-поміж іншого, у справах №6-2445цс16 та №6-564цс17 та звернула увагу на те, що даний нормативний документ не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів, не ратифікований Україною, а отже, згода на обов’язковість його застосування не надана. Водночас, враховуючи зміст ч.1 статті 3 Конвенції про права дитини, яка ратифікована Україною, під час вирішення питання про можливість розлучення малолітньої дитини з матір’ю слід приділяти першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому положення Конвенції разом з законодавством України закріплюють право дитини з досягненням відповідного віку бути вислуханою батьками та уповноваженими органами щодо питань, які стосуються її особисто, а також питань сім’ї.
Крім того, у справі «М.С. проти України» ЄСПЛ було визначено такі критерії при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі: 1) збереження зв’язків дитини з сім’єю, крім випадків непридатності або неблагополуччя останньої та 2) забезпечення розвитку дитини у стійких, безпечних та спокійних умовах.
У підсумку, ВС України, приділивиши першочергову увагу інтересам самої дитини, зокрема, сталим соціальним зв’язкам, психоемоційниому стану та місцю навчання, залишив у силі рішення нижчих судів та визначив місце проживання дитини з батьком.

Фото з інтернет-ресурсу: https://famadviser.ru/…/chto-delat-esli-roditeli-razvodyats…

Слідкуйте за іншими новинами: